До бізнесу та прав людини застосовуються кілька різних правових рамок, зокрема:
Локальне право
Відповідне місцеве право може включати місцеві екологічні норми та закони про власність.
Національне право
Національні закони є основною базою для притягнення корпорацій до відповідальності за порушення прав людини. Ці закони можуть стосуватися широкого кола питань прав людини, включаючи навколишнє середовище, охорону здоров’я та безпеку, трудові права та права профспілок, право на життя, боротьбу з торгівлею людьми, захист правозахисни(ць)ків та викривач(ок)ів, недискримінацію, право на доступ до засобів існування, право власності та боротьба з корупцією.
Порівняно з цивільним правом існує дуже мало кримінальних переслідувань за корпоративні порушення прав людини. Це можна пояснити багатьма проблемами притягнення корпорацій до кримінальної відповідальності за порушення прав людини. Економічна міць і вплив корпорацій можуть бути настільки значними, що стримують уряди від ухвалення жорсткого законодавства щодо корпоративних злочинів через страх втратити інвестиції. Навіть там, де таке законодавство існує, органи державної влади можуть не бажати виконувати такі закони через такий економічний вплив, а також через брак досвіду чи ресурсів.
Іншою перешкодою для притягнення корпорацій до відповідальності за кримінальним законодавством є те, що в деяких юрисдикціях кримінальне законодавство не дозволяє притягувати корпорацію до кримінальної відповідальності, оскільки суб’єктом відповідальності визнаються лише фізичні особи. Йдеться, зокрема, про законодавство Німеччини та Росії. У ситуаціях, коли злочинна діяльність відбувається за кордоном, кримінальне законодавство може застосовуватися лише на території держави, тому прокурори не мають юрисдикції для розслідування та переслідування.
Щоб дізнатися більше, див. сторінку Ресурсного центру з бізнесу і прав людини про корпоративну кримінальну відповідальність. Див. також сторінку корпоративне право й управління в національних планах дій, підготовлену Данським інститутом прав людини.
Регіональне право
Регіональні інституції з питань прав людини — як, наприклад, Європейський суд з прав людини — можуть виносити рішення про порушення прав людини, пов’язані з бізнесом. Як і міжнародне право, регіональне право зазвичай застосовується до держав, а не безпосередньо до підприємств. Однак є деякі винятки. Європейський Союз прийняв декілька нормативних актів, що стосуються бізнесу та прав людини, включаючи Директиву ЄС про нефінансову звітність. ЄС також працює над створенням обов’язкового регулювання про належну обачність у сфері прав людини, яке застосовуватиметься до всіх держав-членів; для отримання додаткової інформації дивіться портал з обов’язкової належної обачності в сфері прав людини mHRDD portal, створений Ресурсним центром з бізнесу і прав людини.
Міжнародне право
Міжнародне право прав людини чітко окреслює зобов’язання держав захищати права людини, у тому числі від недержавних суб’єктів, таких як бізнес. Фактично це означає, що держави-учасниці повинні вжити законодавчих, адміністративних та інших заходів для забезпечення того, щоб компанії не порушували права людини. Якщо вони цього не зроблять, вони можуть бути визнані як такі, що порушують свої зобов’язання за міжнародними договорами, такими як Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права.
Ці зобов’язання додатково вивчаються у процесі переговорів, які тривають щодо обов’язкового міжнародного договору з бізнесу і прав людини. Однак важливо зазначити, що міжнародне право прав людини не поширюється безпосередньо на бізнес; це стосується лише держав, які не виконують свої зобов’язання.
Існує також низка необов’язкових юридичних рамок, таких як Керівні принципи ООН та Керівні принципи ОЕСР; для більш детальної інформації див. нашу сторінку про ключові інструменти.
Більше деталей можна знайти на порталі корпоративної юридичної відповідальності Ресурсного центру з бізнесу і прав людини.
Юридичні рамки у Східній Європі та Центральній Азії
Усі вищезазначені рамки застосовуються у Східній Європі та Центральній Азії, причому певні держави несуть додаткові зобов’язання у зв’язку з їхнім членством у Раді Європи та/або Європейському Союзі.
- Члени Ради Європи:Азербайджан, Албанія, Боснія та Герцеговина, Болгарія, Вірменія, Грузія, Естонія, Латвія, Литва, Молдова, Північна Македонія, Польща, Румунія, Сербія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Україна, Хорватія, Чехія, Чорногорія;
- Члени Європейського Союзу:Болгарія, Естонія, Латвія, Литва, Польща, Румунія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Хорватія, Чехія;
- Кандидати на вступ до Європейського Союзу та потернційні кандидати: Албанія, Боснія і Герцеговина, Косово, Північна Македонія, Сербія, Чорногорія.
Національні правові рамки значно відрізняються залежно від країни. Проте є певні тенденції. Наприклад, законодавство Союзу, як правило, є надійним, тоді як корпоративна кримінальна відповідальність, як правило, є низькою.
